Радіотехнічний факультет КПІ імені Ігоря Сікорського було створено на базі радіолабораторії електротехнічного факультету Київського політехнічного інституту, заснованої В.В. Огієвським в 1921 році [1]. В 1928 році було випущено два перших інженера-електрика з радіо-спеціальності.
В 1929 р. в КПІ була виділена спеціалізація транспортного зв’язку та радіотехніки і радистів. В 1930 р. електротехнічний факультет було виділено та реорганізовано в Київський енергетичний інститут (КЕІ), в якому було створено радіотехнічний факультет і кафедру радіотехніки (зав. кафедрою та декан радіотехнічного факультету – В.В. Огієвський).
З 1931 р. на радіотехнічному факультеті почався регулярний випуск радіоінженерів.
В 1934 р. КЕІ було реорганізовано у Київський індустріальний інститут (КІІ), куди радіотехнічний факультет увійшов тільки як спеціальність з лабораторіями: загальної радіотехніки та електровакуумних приладів, приймально-передавальних пристроїв та акустики, радіопередавальних пристроїв, телебачення та джерел живлення.
В 1938 р. радіо-спеціальність в КПІ перетворено в спеціальний факультет і з кафедри радіотехніки виділено кафедру приймально-передавальних пристроїв (зав. каф. – проф. С.І. Тетельбаум). Деканами спеціального факультету були послідовно Н.А. Правдолюбов, Ф.Ф. Шапошніков, Л.А. Радченко. В складі факультету було дві кафедри: радіотехніки (зав. каф. – В.В. Огієвський) та приймально-передавальних пристроїв (зав. каф. – С.І. Тетельбаум).
В 1941 році, у зв’язку з початком війни КІІ було евакуйоване в м. Ташкент і включено до складу Середньоазійського індустріального інституту. Деканом радіотехнічного факультету і зав. каф. Радіотехніки був С.І. Тетельбаум, а з 1943 р. кафедру радіоприймальних пристроїв очолив Н.П. Воллернер. В цей період факультет виконував важливі оборонні науково-дослідні роботи.
В 1944 р. було поновлено назву КПІ і колектив інституту повернувся до Києва. В післявоєнні роки радіотехнічний факультет (декан – проф. В.В. Огієвський) продовжує свій розвиток. Кафедру приймально-передавальних пристроїв розділено на дві: радіопередавальних пристроїв (зав. каф. – проф. С.І. Тетельбаум) та радіоприймальних пристроїв (зав. каф. – доц. Н.П. Воллернер). Підготовку інженерів за спеціальністю «Радіотехніка» забезпечували три спеціальні кафедри радіотехнічного факультету, а з 1956 р. також за спеціальністю «Конструювання і виробництво радіоапаратури». Найбільш вагомими в той час були роботи члена-кореспондента Академії наук УРСР С.І. Тетельбаума, який в 1948 році заснував науковий напрямок потужної електроніки НВЧ і вже в 1956 році вперше в СРСР були створені конструкції нових потужних електронних пристроїв НВЧ [2 — 7].
Слід відзначити оригінальні роботи в області радіозв’язку по створенню системи радіопередачі з амплітудно-фазовою модуляцією [8], розвинені у подальшому в роботі Кана [9], а також роботи в області рентгенівської томографії, які заклали основи цього напрямку [10].
В 1952 р. до складу радіотехнічного факультету увійшли спеціальності «Діелектрики та напівпровідники» (зав. каф. – М.М. Некрасов) та «Електронні прилади» (зав. каф. – А.І Вишневський) розформованого інженерно-фізичного факультету, але в 1962 р. на базі цих кафедр створюється факультет радіоелектроніки. В складі факультету залишаються чотири спеціальні кафедри – теоретичних основ радіотехніки (зав. каф. – проф. В.В. Огієвський), радіопередавальних пристроїв (зав. каф. – проф. В.П. Тараненко), радіоприймальних пристроїв (зав. каф. – проф. Н.П. Воллернер) та кафедра математичної фізики (зав. каф. – проф. Н.С. Смогоржевський).
В 1957 році за досягнуті радіотехнічним факультетом вагомі наукові успіхи КПІ було доручено видавництво журналу «Известия ВУЗов СССР. Радиотехника», а відповідальним редактором журналу призначено члена-кореспондента АН УРСР проф. С.І. Тетельбаум. З 1959 по 1971 р. відповідальним редпктором був проф. В.В. Огієвський, а з 1971по 2008 рік головним редактором міжнародного журналу «Известия высших учених заведений. Радиоэлектроника». В 2009 р. редактором журналу призначено проф.. Ф.Ф. Дубровка. Переклад журналу англійською мовою під назвою Radioelectronics and Communications Systems видається за кордоном фірмою Allerton Press Inc. (США) та розповсюджується фірмою Springer Science + Business Media (Німеччина).
В 1959 році на РТФ почалися роботи (каф. РТПС) по створенню потужних підсилювальних ламп біжучої хвилі та фундаментальним теоретичним дослідженням в цьому напрямку, яки привели до оптимізації взаємодії електронного пучка з полем біжучої хвилі в уповільнюючій системі [11 —15].
Наукові роботи за закритою тематикою ВМФ СРСР на факультеті почалися в 1946р. (каф. РОС). В 1963 р. проф. Н.П. Воллернером була створена потужна (до 150 штатних працівників) проблемна лабораторія, яку у подальшому було перетворено в КБ «Шторм».
На РТФ у 50-60 роки (каф. РТПС), а з 70-х на каф. ТОР проводилися роботи в області теорії кіл. Так, в 1957 році Я.К. Трохименко була опублікована перша радянська робота з сучасної методики аналізу транзисторних кіл [16], яка знайшла подальший розвиток в роботах [17 — 35].Проф. Я.К. Трохименко зробив великий внесок в розвиток теорії кіл. Він розробив метод узагальнених чисел, а у подальшому його і модифікації для символьного аналізу лінійних електронних кіл [19, 23]. Видалення дублікацій дозволило значно збільшити точність обчислень з обмеженою розрядністю на ЕОМ. Подальший розвиток методу для схем великої складності виконано доц.. М.І. Ястребовим. Вимоги до підвищення швидкодії аналізу кіл при збереженні необхідної і достатньої точності обчислень призвели до створення проф. О.І. Рибіним узагальненого методу модифікацій [25 — 35].
Паралельно проводилися дослідження (каф. ТОР) з промислового застосування струмів НЧ, антенної техніки, фазометрії, феритовим термісторам [36 — 50], продовжувалися роботи з розроблення уповільнюючих систем для електронних прискорювачів.
В 60-ті роки Ю.П. Гудзенко організував наукову групу, яка розробляла електронні НВЧ пристрої керування поляризацією та фазою вихідного сигналу. Проводилися розробки хвилеводних конструкцій керування фазою, електродинамічних систем потужних електронних НВЧ пристроїв та прискорювачів заряджених частинок [51 — 63].
В 1968 р. для покращення підготовки спеціалістів було створено кафедру конструювання та виробництва радіоапаратури (зав. каф. – доц. Ю.В. Михацький).
В 70-ті роки на факультеті (каф. РТПС) отримала розвиток твердо тільна електроніка, розроблені методи розрахунку генераторів та підсилювачів міліметрового діапазону для хвиль на лавинно-пролітних діодах і діодах Ганна [64 — 66]. Також було організовано галузеву лабораторію акустоелектроніки Міністерства електронної промисловості СРСР (каф. КіВРА, науковий керівник проф. І.М. Гранкін). Виконано ряд робіт для оборонного комплексу СРСР.
В 1971р. під керівництвом доц. О.Я. Бокринської (каф. ТОР) було створено проблемну лабораторію радіотехнічних елементів та пристроїв, в якій плідно розвивався науковий напрям «Функціональна електроніка». За створення нової апаратури в 1982 році проф. Я.К. Трохименко, доц. О.Я. Бокринська, доц. А.В. Кісляковський, доц. С.М. Кущ, с.н.с. Є.В. Кудінов, с.н.с. В.П. Ілясов, с.н.с. В.І. Цимбал, с.н.с. Г.М. Шеламов стали лауреатами Державної премії України.
В 1975 році група викладачів та наукових співробітників кафедри РТПС — проф. В.П. Тараненко, проф. В.І. Правда, доц. К.Я. Ліждвой, доц. С.М. Дяченко, доц. В.І. Шевченко, доц. М.В. Дереновський стали лауреатами Державної премії України за створення і впровадження в виробництво потужної лампи біжучої хвилі.
В 1976 році на РТФ (каф. ТОР) створено галузеву науково-дослідну лабораторію надвисокочастотної твердотільної електроніки та радіовимірювальної техніки. В лабораторії створено ряд нових твердо тільних пристроїв на новій елементній базі, зокрема, діелектричних резонаторах, керівника лабораторії проф. М.Ю. Ільченка разом з групою спеціалістів з галузевих інститутів в 1983 році удостоєно Державної премії УРСР, а 1989 році — Державної премії СРСР в області науки і техніки. В 1988р. проф. М.Ю. Ільченко отримав звання «Винахідник СРСР», а в 1992 удостоєний звання «Заслужений діяч науки і техніки України».
У 80-ті рр. на факультеті (каф. ТОР) виконано ряд найважливіших НДР та НДДКР з оборонної тематики. В цей час штат кафедри налічував 25 викладачів та 220 наукових співробітників, інженерів та техніків. Групу з розроблення електродинамічних систем очолив проф.. В.І. Найденко [67 — 88]. Проф. Ф.Ф. Дубровка організував та очолив наукову групу зі створення нової антенної техніки [89 — 99].
В 1991 році співробітники проблемної лабораторії с.н.с. В.І. Цимбал, доц. О.Я. Бокринська, с.н.с. В.П. Гололобов, с.н.с. Крилов, н.с. М.Г. Іщенко отримали премію Ради Міністрів СРСР. В тому ж році за створення пристроїв та систем міліметрового діапазону довжин хвиль проф. В.П. Тараненко, проф.. В.І. Правда, проф. Є.А. Мачуський, доц.. Л.А. Ткаченко, ст. викл. М.Ю. Омельяненко, ст. викл. О.В. Турєєва були удостоєні премії Ради Міністрів СРСР.
В 90-ті роки на каф. ТОР почалися роботи з медичної радіоелектроніки (О.І. Рибін, О.Б. Шарпан) та було створено відповідну медичну спеціалізацію, навчання і наукові праці з якої в наш час продовжуються на кафедрах ТОР, РОС, КіВРА [100 — 105].
Під керівництвом проф. Ф.Ф. Дубровки в 90-ті роки проводилися роботи по створенню нової антенної техніки [106 — 114]. Розроблено та впроваджено в серійне виробництво ряд крупних модифікованих антен Кассегрена для земних станцій супутникових інформаційних систем нового покоління, які стали предметом експорта України високотехнологічної продукції в Росію, Італію, Казахстан.
За високу якість та досягнення параметрів світового рівня при створенні параболічних дводзеркальних антен Міжнародне журі присудило КБ «Промінь» (м. Тернопіль) та антенній лабораторії ТОР (керівник Ф.Ф. Дубровка) Європейську арку «Золотої зірки» (квітень 1995 року, м. Мадрид).
Оживлення економіки призвело до подальшого успішного розвитку факультету. На РТФ видається журнал «Вісник НТУУ «КПІ». Сер. Радіотехніка. Радіоапаратобудування» (гол. редактор проф. Ю.Ф. Зіньковський, заст. гол. редактора — доц. Г.О. Мірських), який входить до переліку ВАК України. Щорічно проводяться наукові конференції. В наукових журналах, що входять до переліку ВАК України, щорічно публікується близько 200 статей, ряд підручників, монографій.
На факультеті підготовлено ряд загальноукраїнських підручників та навчальних посібників для вищої школи [17 —22, 36 — 42, 102, 103, 115 — 143]. Підручник Р.М. Домбругова «Телевидение» удостоєно Державної премії України. Монографія Я.К. Трохименка, І.С. Каширського, В.О. Гераніна, О.І. Рибіна, Й. Сватоша, Ю.С. Синекопа «Біомедичні сигнали та їх обробка» отримали першу премію НТУУ «КПІ», а монографія В.І. Найденка та Ф.Ф. Дубровки «Аксиально-симметричные периодические структуры и резонаторы» — другу премію в конкурсі на кращий підручник і монографію. За підручник для профтехучилищ «Микроэлектроника: приборы, материалы, технология» проф. Ю. Ф. Зіньковський в 2003 р. удостоєний Державної премії України.
В 2021 році на базі чотирьох кафедр радіотехнічного факультету створено три нові кафедри:
- Прикладної радіоелектроніки
- Радіоінженерії
- Радіотехнічних систем